ДО ТИЖНЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Захід "Зустріч літературних героїв"

Сценарій позакласного заходу для учнів 6-9 класів. проводиться на закритті тижня

На сцену виходять ведучі

   І. Вітаємо вас, шановні друзі!

  ІІ. Запрошуємо вас на гостини! На гостини в чудову, незвичайну країну!

І. Мешканці цієї країни вам обов’язково сподобаються, адже це чарівники, королі, принци, бешкетники, розбійники, великі оптимісти…

ІІ. Вони живуть в різних куточках нашої безмежної планети.

    І. Вони розмовляють різними мовами, але чудово розуміють один одного.

ІІ. Тому, що вони всі – жителі її величності Книги! Вони – літературні герої.

 І. У книги люди, наче бджоли в соти,

     Знесли духовний чародійний мед.

     Сліпцеві очі ним потри, і в миг

     Побачить сонце й голубі висоти,

     Відчує мислі найстрімкіших літ.

     Збагне людські страждання і турботи,

     Поможе іншим темряву збороти,

     Рвучи з очей пов’язки чорних лент!

ІІ. Благословенна та ясна година,

    Коли Буквар до рук бере дитина,

     Коли читає «Кобзаря» юнак,

     Коли Франка «огромнії сонети»

     Підносять дух, коли говорить Гете,

     Шекспір, Міцкевич, Лермонтов, Бальзак.

                                                    Д.Павличко

І.  А ось до нас, здається, вже прийшли гості!

ІІ. Ой, та це ж Маленький принц, а з ним – Лис!

І. Послухаймо їх!

     

( Інсценізація уривку з ХХІ розділу «Маленького принца» - лис і Маленький принц)

-        Добрий день! (лис сидить під кущем)

-        Добрий день! (маленький принц озирається)

-        Я тут!

-        Хто ти? Ти такий гарний…

-        Я – лис.

-        Пограйся зі мною, мені так сумно…

-        Я не можу з тобою гратися,  я не приручений.

-        О! Вибач! А що означає «приручити»?

-        Ти нетутешній? Що ти шукаєш?

-        Я шукаю людей. А що означає «приручити»?

-        Люди мають рушниці і ходять на полювання. Це так ускладнює життя! І ще вони розводять курей. Це єдина користь од них. Ти шукаєш курей?

-        Ні, я шукаю друзів. А що означає «приручити»?

-        Це давно забуте поняття. Воно означає привернути до себе…

-        Привернути до себе?

-        Ну, певно! Ти для мене поки що тільки маленький хлопчик, такий же, як сто тисяч інших. І ти мені не потрібен. Я для тебе тільки лис, такий же, як сто тисяч інших лисів. Але якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене єдиний у цілому світі. І я буду для тебе єдиний у цілому світі…

-        Я вже трохи розумію. Є одна троянда…здається, вона приручила мене…

-        Можливо, на Землі чого тільки не побачиш!

-        О, це не на Землі.

-        На іншій планеті?

-        Так.

-        А на тій планеті є мисливці?

-        Ні.

-        Ну, це цікаво! А кури є?

-        Ні.

-        Нема нічого досконалого на світі! (Лис зітхнув, помовчав). Будь ласка, приручи мене!

-        Я б з радістю, але в мене мало часу. Мені ще треба знайти друзів і взнати багато різних речей.

-        Взнати можна тільки те, що приручиш. У людей вже немає часу щось взнавати… Як хочеш мати друга – приручи мене!

-        А що для цього треба робити?

-        Треба бути дуже терплячим. Спочатку ти сядеш трохи далі від мене на траву, ось так. Я краєм ока поглядатиму на тебе, дивитимусь, а ти нічого не казатимеш. Мова – це джерело непорозуміння…Люди багато чого забули…Але ти не повинен забувати. Ти назавжди береш на себе відповідальність за того, кого приручив.

-        Я назавжди беру на себе відповідальність за того, кого приручив.

-         (Роздумуючи, повторює) Я назавжди беру на себе відповідальність за того, кого приручив!

Ведучі:

І. А зараз піде мова зовсім про інше. Знаєш про що? Про те, як не потрібно жити на землі.

ІІ. Як не потрібно жити? Це теж важлива істина!

І. Про неї дізнаємося з байки Лафонтена «Зачумлені звіри»

Інсценізація байки Лафонтена «Зачумлені звіри»

Небесна кара, що її за гріх

Великий наслано на всіх,

Чума – нещадна, люта сила,

Спроможна все живе за день

До решти винищити, впень,

Нещадно звірину косила.

Не кожен хворий помирав,

Та кожен дні лихої скрути

Хотів як-небудь перебути.

Було звіроті не до справ;

Уже не йшли на полювання

Ні хитрі лиси, ні вовки,

І велелюбні голубки

Забули вже за любування.

Лев скликав раду і сказав:

«Напевно, кару Бог послав

Нам за чиюсь тяжку провину.

У кого з нас найбільший гріх,

Хай жертвує собою й від загину

Рятує всіх.

Історія нас вчить: зі скрути

Не вийти без належної покути.

Покаймося ж, мов на духу, при всіх

У всіх своїх тяжких провинах.

Я маю на душі великий гріх:

Я стільки з’їв овець невинних!

Куди подітись від гріха?

Того ще мало:

Я, бувало,

З’їдав і пастуха.

Я жертвую собою, як немає

У вас гріхів. Та закликаю вас

Покаятись, як я, бо вмерти має

Найбільший грішник серед нас».

«О, царю! – каже Лис. –

Сумлінність ваша може

Всім бути за взірець.

Але хіба то гріх? Та, може,

Ви, ївши тих дурних овець,

Їм честь велику виявляли.

А щодо пастухів – який то гріх?

Вони нам стільки дозоляли,

Що краще б їх поїсти всіх».

Підлесники аплодували.

А потім тигри та вовки

Себе картали залюбки.

Та всіх їх так атестували,

Що хижаки, розбійники – і ті,

Здавалося, були святі.

Та встав Осел: «Пригадую, давненько

Ішов я лугом, травка зелененька,

А я голодний – біс і спокусив:

Я, грішний, жмутик і вкусив,

А, щиро кажучи, не мав же права».

«Ганьба! Ганьба! – зарикала орава.

А Вовк довів – учений писарчук! –

Що цей осел – падлюка із падлюк,

Паршивий і коростявий – причина

Всіх напастей і лих.

Та мало вішати таких!

Він їв чужу траву!

                       Проклята твар злочинна!

Від них завжди чекай біди.

І заревла громада: «Браво!»

Отак і в нас: є гроші – маєш право,

Немає – то під суд іди.

Ведучі:

І. Що ж, сумна історія.

ІІ. Шкода, що і в наш час трапляються такі випадки.

І. А у наступного нашого героя не було і сухого окрайчика, але він вижив.

    ІІ. Напевно, тому, що був надзвичайним оптимістом і у будь-якому злі міг побачити добро.

    І. Це – Робінзон Крузо, якого доля занесла на безлюдний острів.

                 Виходить Робінзон Крузо

    Робінзон Крузо:

-        Я прожив на безлюдному острові          років,        тижнів,            днів. У кожній  складній ситуації я намагався знайти щось втішне, у кожному негативі – позитив. Наприклад:

Погано:

     Мене закинуло на жахливий, безлюдний острів, і я не маю ніякої надії на    порятунок.

  Добре: Але я живий, я не потонув, як усі мої   товариші.    Погано:

Я немовби виділений і відокремлений від усього світу й приречений на горе.

     Добре: Зате я відзначений з усього нашого екіпажу тим, що смерть помилувала мене, і той, хто так дивно врятував мене від смерті, визволить мене і з цього безрадісного становища.

  Погано:

Я осторонь від усього людства; я самітник, вигнанець із людського суспільства.

 Добре: Але я не вмер з голоду й не загинув у цьому пустельному місці, де людині немає з чого жити.

 Погано:

У мене мало одягу, і скоро мені не буде чим прикрити своє тіло.

Добре:  Але я живу в жаркому кліматі, де я навряд чи носив би одяг, коли б і мав його.

 Погано:

Я беззахисний проти нападу людей і звірів.

Добре: Але я потрапив на острів, де не видно таких хижих звірів, як на берегах Африки. Що було б зі мною, якби мене викинуло туди?

  Погано:

Мені немає з ким поговорити й розрадити себе.

Добре: Але Бог сотворив чудо, пригнавши наш корабель так близько до берега, що я не тільки встиг запастись всім необхідним для задоволення моїх повсякденних потреб, а й маю змогу забезпечити собі прожиток до кінця моїх днів.

Ведучі:

І. Чи не здається вам, шановне товариство, що цей добродій нагадує одного симпатичного літературного героя, вірніше, героїню?

ІІ. Звісно, нагадує! Чудову дівчинку з личком в веснянках, яка вчила всіх грати в одну дивну і дуже корисну гру. Здогадалися?  Це Полліанна!

   (Виходить Полліанна)

Полінна:

-          Яка я рада, яка я рада, що прийшла до вас! Я навчу вас грати в радість. Мене навчив так гратися тато. Все почалося тоді, коли в пожертву ми отримали милиці. Я дуже хотіла ляльку, та коли прийшла пожертва, там була записка від однієї леді, і в ній ішлося про те, що ляльок немає, але є милиці. То ж вона відправила, гадаючи, що вони можуть колись знадобитися. Запитаєте, чому ж тут радіти? Та треба радіти з того, що милиці виявилися непотрібними! Це ж так чудово, що ноги у всіх цілі! Я постійно граю в радість, і, що важче, то більше треба радіти!

Ведуча:

І. Полліанно, люба, запевняю тебе, багато хто з сучасних дітей теж вміє грати в радість. Ось послухай, як вони будуть радіти у деяких неприємних ситуаціях:

  Ситуація: батьки відмовилися купити мені iPhone

-Нічого страшного – є привід стати добрішим і кращим!

-Чудово! Тоді мусять купити песика!

 Ситуація: Пропав інтернет

-Зате я дізналася, що в нас новий диван і, уявляєте, не впізнала брата, так він виріс!

-Ура! Буду гуляти на вулиці!

   Ситуація: На уроці мені учитель поставив одиницю!

-        Клас! Накінець- то випробую новий коректор!

Полліанна: Які веселі в вас школярі! Я неодмінно з ними подружуся! Я навіть подумаю, чи не перейти мені у вашу школу!

Ведучі:

І. Ми будемо цьому дуже раді!

ІІ. А я знаю одного хлопчика, страшенного бешкетника, який також буде страшенно радий познайомитися з Полліанною. В його житті було стільки скрутних і кумедних ситуацій, але він завжди виходив сухим із води. А одного ранку йому ну дуже не захотілося йти до школи. Він прокинувся таким нещасним і подумки обстежував себе – що б то його придумати?!

І. Хто ж не знає цього бешкетника? Це ж Том Сойєр!

(Інсценізація уривку з повісті Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» - розділ VI)

-Сіде! Сіде! (Том застогнав, поторсав Сіда)

(Сід позіхнув, потягся, спершись на лікоть, втупив очі в Тома. Том стогне)

-        Томе! Чуєш, Томе!

-        Гей, Томе, що з тобою, Томе? (торсає за плечі, вдивляється в обличчя)

-        Ой не треба, Сіде, не шарпай мене!

-        Та що ж із тобою таке? Я піду покличу тітоньку.

-        Ні-ні…не треба…Може, воно так і минеться. Не клич нікого.

-  Та як же не клич! Ой, не стогни ти так! Томе, це ж просто жах! І давно ти отак?

-  Кілька годин. Ой, Сіде, не вовтузься, ти мене доконаєш!

-  Томе, чому ти не збудив мене раніше? Ой, Томе, не стогни! В мене мороз поза шкірою йде від твого стогону! То що ж воно в тебе таке, га, Томе?

-  Я все тобі прощаю, Сіде!.Геть усе, чим ти переді мною завинив. Коли я помру…

-  Ой, Томе, ти ж іще не помираєш, правда? Не треба, Томе, не помирай!..Може, тобі…

-  Я всім прощаю, Сіде. (Стогін) Так і скажи їм, Сіде. А ще, Сіде, візьмеш мою раму від кватирки та однооке кошеня й віддаси тій новій дівчинці, що недавно сюди приїхала. І скажеш їй…

(Сід вхопив свій одяг і побіг кликати тітоньку)

-        Ой тітонько Поллі, ідіть мерщій, Том помирає!

-        Помирає?

-        Еге ж! Швидше, не баріться!

-        Дурниці, не вірю!

(Вибігають на сцену)

-        Ну, Томе, що з тобою, Томе?

-        Ой, тітонько, я…

-        Що таке, Томе? Що тобі сталося, дитино?!

-        Ой, тітонько, в мене на пальці гангрена! 

(Тітка впала на стілець, спершу засміялася, потім заплакала)

-        Ну й утнув же ти мені штуку, Томе!.. А тепер покинь свої вигадки, і щоб я такого більше не чула!

-        Тітонько Поллі, я ж таки думав. Що це гангрена, і мені справді так боліло, що я й про свій зуб забув.

-        Про зуб? А що там у тебе із зубом?

-        Хитається і болить страшенно, просто несила терпіти.

-        Ну, ну, стривай, тільки не стогни знову! Розтули рота… Атож, і справді хитається, але від цього не вмирають. Сіде, принеси но мені шовкову нитку та гарячу головешку з кухні.

-        Ой, тітонько, не треба! Не виривайте його! Він уже й не болить! От не зійти мені з цього місця, аніскілечки не болить! Не треба, тітонько, я й так піду до школи!

-        А от воно що! То всю цю бучу ти затіяв для того, щоб не йти до школи, а втекти на річку рибалити? Ой, Томе, Томе, я так тебе люблю, а ти без кінця краєш моє старе серце своїми дикими вибриками!

( Веде його за куліси)

Ведучі:

І. Я, дивлячись на Тома, згадала про одну дуже кумедну дівчинку.

ІІ. З першого разу відгадаю, про кого! Про Пеппі Довгупанчоху?

ІІ. Про неї! А ось і вона!

(Виходить Пеппі Довгапанчоха, співає пісеньку)

        Я можу бути спокійна,

        Я можу бути сумна.

        Але не знаю тоді я,

        Чим же сподобаюсь вам.

        Бо кожен звик мене знати,

        Що я прикольна, смішна.

        Я люблю бешкетувати

        І жвава, як весна.        

        Приспів:

        Я Пеппі Довгапанчоха,

        Я, мамо, щастя твоє,

        І не жалкую нітрохи,

        Що я така, яка є.

        Але, коли підросту я

        І розуму наберусь,

        Інший хтось забешкетує,

        І я промовлю комусь:

       Стань спокійнішою трохи,

       Це просить мама твоя,

       Бо ти, як Пеппі-Панчоха,

       Якою була і я.

(Пеппі звертається до присутніх)

-          Я – Пеппі Довгапанчоха. Книжку про мене написала  шведська письменниця Астрід Ліндгрен, яка прожила дуже цікаве життя. Ця книжка автобіографічна, тобто, пишучи про мене, письменниця змалювала себе в  дитинстві. Я, Як і Том Сойєр, не дуже слухняна, та ще й розсіяна, неуважна. Я завжди спізнююся і часто підводжу друзів, але злого нічого не роблю. До речі, де ж то Томмі і Аніка?

(Пеппі починає ходити по сцені задки, потім на одній нозі. На краю сцени з’являються Томмі і Аніка і здивовано спостерігають за нею. Пеппі якраз іде до них задки)

Томмі:  Чого ти йдеш задки? 

Пеппі: Чого я йду задки? Хіба ми живемо не у вільній державі? Хіба не можна ходити так, як кому хочеться? А крім того я вам скажу, що в Єгипті всі люди так ходять, і ні для кого це не дивина.

Томмі: А звідки ти знаєш? Ти ж не була в Єгипті.

Пеппі: Я не була в Єгипті?! Овва! Затям собі: я була скрізь, об’їздила цілий світ і бачила ще й не такі дивовижі. Цікаво, що б ви сказали, якби я пройшла вулицею на руках, як всі в Індії?

Томмі: Все це ти набрехала.

Пеппі: (Сумно) Так, набрехала.

Аніка:  Брехати негарно.

Пеппі: Так, брехати дуже негарно, але я часом забуваю про це. Та хіба можна вимагати від дівчинки, в якої мама - ангел,  а тато - негритянський король, і яка сама ціле життя плавала по морях, щоб вона завжди казала правду? До того, можу вас запевнити, що в Конго немає жодної людини, яка казала б правду! Там тільки те й роблять, що брешуть. Починають о сьомій ранку і так аж до заходу сонця. То ж коли я ненароком збрешу, вибачте мені, бо я надто довго жила в Конго. Але ж ми однаково можемо приятелювати?

Томмі: Певне!

Пеппі: Чому б вам не поснідати в мене?

Томмі: О, а й справді, ходімо!

Аніка: Авжеж, ходімо швиденько!

(Діти прямують в інший куток сцени, де написано: «вілла Хованка»; кінь їсть овес із супової миски)

Томмі: Отакої! Чого це кінь стоїть на веранді?

       Пеппі: Та, бачиш, в кухні він заважає, а у вітальні йому не подобається.

       Аніка: Ти тут живеш зовсім сама?

       Пеппі: Та де! Пан Нільсон (гладить мавпеня на плечі) та кінь (гладить) також живуть зі мною.

       Томмі: А твої тато і мама хіба не живуть тут?

       Пеппі: (Радісно) Ні, більше ніхто не живе.

       Аніка: А хто ж тобі каже, коли ввечері іти спати і таке інше?

       Пеппі: Я сама. Спершу кажу лагідно, а коли не послухаю, кажу ще раз суворіше, а вже як і тоді не хочу слухатись, то даю собі ляпаса!

(Томмі і Аніка здивовано слухають. Пеппі хвильку дивиться на них, потім запрошує)

        Пеппі: Ходімо, наколотим тіста-іста, спечемо млинця-линця на сніданок-данок-анок!

(Ховаються за вивіскою вілли)

Ведучі:

І. А я знаю ще одну чудернацьку дівчинку.

ІІ. Можливо ту, що побувала в Задзеркаллі?  Це ж Аліса! А ось і вона!   

   

 (Виходить Аліса і читає вірш)

                Курзу-Верзу

         Був смажень, і швидкі яски

         Спіралили в кружві,

         І марамульки йшли в псашки,

         Як трулі долові.

         «Мій сину, бійсь Курзу-Верзу,

         То зубий дряполап!

         Не знайся з птицею Зу-зу

         І велезнем Хап-хап!»

         Меча-штрича він в руки взяв,

         Тропив ворожий слід,

         І в думній тужі спочивав

         Під дервом діодід.

        Та раптом – цвист! Оглушний цвист!

        Кругом погонь вашить,

        В тримучім лісі никне лист –

        Курзу-Верзу телить!

        Він раз мечем! Він два штричем,

        Аж кервиться торва!

        І барбаризнула з плечей

        Сміюцька долова!

        «Ти вбив грозу Курзу-Верзу?

         Ти, слинку, чудодець!

         «О лавний день! Стрибай пісень,

         Тодімо у ханець!»

         Був смажень, і швидкі яски

         Спіралили в кружві,

         І марамульки йшли в псашки,

         Як трулі долові.

Аліса звертається до глядачів6

-          Здогадалися, хто я? Звісно, я – Аліса. Я побувала в дуже чудернацькій країні, тому і вірш такий чудернацький. Але я впевнена, що ви його зрозуміли.

Ведучі:

І. Звісно, Алісо, що зрозуміли!

       ІІ. А от чого я не можу зрозуміти, то це злу королеву-мачуху, яка перетворила гарненьких синочків свого чоловіка в гусей-лебедів1

      І. Але все скінчилося щасливо, адже у них була сестричка, яка зуміла зняти з них чари. Глянь, як весело вони танцюють!

            ( Танок маленьких лебедів у виконання шести хлопчиків)

         ІІ. Чудово! Молодці! Он як розвеселили глядачів!

          І. Зате наступні наші гості дуже серйозні.

         ІІ. Поглянь, це ж леді Ровена!

(Виходить Ровена;  дівчина декламує поезію)

        Бачу сон: я у давніх шовках…

        У волоссі троянди і ленти…

        Мій Айвенго! Ти десь у віках,

        У далеких забутих легендах.

        Десь у снах. Серед інших світів…

        А навколо – лиш сірі обличчя.

        Я чекатиму тисячі днів –

        Мій Айвенго! Герой мій! Мій лицар!

        Дні проходять безбарвні, сумні,

        Знайти щастя навряд чи можливо.

        Мій Айвенго! Врятуй же мене!

        Хай здійсниться надія на диво!

        Ні часів, ні морів-океанів,

        Ні кордонів, щоб нас розлучати!

        В фантастичному світі книжок

        Не стомлюсь я Айвенго шукати.

        Він, як завжди, на захист спішить

        Благородно, відважно й натхненно.

        Тільки він юну бранку звільнить,

        Мій єдиний і вірний Айвенго!

        Зрозуміє ж хоч хтось із людей

        Емігрантку далекого часу?

        Мій Айвенго чекає мене,

        Неодмінно його я побачу!

(Виходить Айвенго, дівчина радісно скрикує, беруться за руки)      

Айвенго:

       Давно минули лицарів часи,

       Не чути бій мечів, кольчугу ржа поїла,

       Не йдуть на смерть заради дам краси,

       І зникла, наче димка, їхня сила.

       Вже коні, стоячи, стомилися чекати,

       Та сниться їм вночі великий бій в степу.

       Померкли вже давно бійців священні лати,

       Що так спасали кожен раз в бою.

       Не видно спалаху в очах, жага постила,

       Не хочеться пригод сучасним «дикунам»,

       Для них дорожчим буде кухоль пива,

       Засіли, мов дівиці, по домам.

       Давно минули лицарів часи,

       А з ними зникла і романтика пригоди…

       І тільки одинокі голоси

       Все кличуть нас до себе в пил дороги.

(Усміхаються один одному і йдуть зі сцени)

Ведучі:

І.  Які романтичні герої і як чудово, що вони зустрілися!

ІІ. У нас так багато було сьогодні гостей! Мені це нагадало Різдвяні свята: теж багато гостей, і колядки, і вірші, пісні, веселощі…

      І. А мені пригадався зараз один герой, який не дуже любив  

ці свята.

( Сценка: Скрудж і племінник)

- Вітаю вас, дядечку, з близьким Різдвом!

- Пхе! Які дурниці!

- Ви на Різдво кажете дурниці?! Це ви, мабуть, жартуєте?

- Аж ніяк не жартую! Веселитись на святках? А ти яке маєш право веселитись? Ти ж майже злидар!

- Та ви заспокойтесь! А яке ви маєте право бути похмурим і понурим? Та ви не гнівайтесь, дядечку!

- А як же мені не гніватись?! Мені ж доводиться жити серед таких пришелепків, як ти, з твоїм «веселим Різдвом»! Бо що для таких, як ти, Різдво, як не нагода здихатися рахунків, не заплативши грішми? Що, як не нагода переконатися, що ти ще на рік постаршав і навіть постарів, але ні на годину не побагатшав? Та коли б моя воля, то я всякого такого телепня, який галасує по вулицях, репетуючи: «Веселого Різдва!» - зварив би разом із його власним пудингом!..Чи ж багато було тобі добра в житті від того Різдва?

- Смію сказати, що в житті є чимало такого, що приносить мені добро, але не обов’язково при цьому ще й вигоду чи багатство. От хоч би й Різдво…Це ж єдиний час, який я тільки знаю в довгому календарі року, коли всі люди…відкривають свої серця, що досі були немовби замкнені на замок, і переймаються співчуттям до знедолених. Ось чому, дядечку, я вірю, хоча Різдво ще жодного разу не підкинуло ані крихти золота чи срібла мені до кишені, - вірю, що воно мені приносило й приносить, і приноситиме добро, і ще скажу: хай буде воно благословенне у Бога!

- …З вас, пане, я бачу, добрячий промовець! Дивуюсь тільки, чому ви досі не виступаєте в парламенті?

- Та досить вам гніватися, дядечку, ну ж бо! Приходьте краще завтра до нас на обід, побачите, як ми живем.

(Скрудж заперечливо хитає головою)

-        Але ж чому? Чому?

-   А навіщо ти одружився?

-   Одружився, бо закохався,

-   Бо закохався! То є єдина у світі річ, ще дурніша за «веселе Різдво»! Ну то ходи здоровий!

-   Та чого це ви, дядечку? Ви ж і раніше, до мого одруження, ніколи не тішили мене своїми відвідинами! Чому ви робите з мого одруження привід, щоб не прийти до нас на Різдво?..

-   Ходи здоровий!

-   Я щиро шкодую, що ви такі несхитні…Зичу вам веселого Різдва, дядечку!

-   Ходи здоровий!..

  Виходять ведучі

І. Як би там не було, але скупий дядечко Скрудж під впливом Різдва дуже зміниться і стане хорошою, щедрою, милосердною людиною.

ІІ. Як важливо, щоб кожен із нас робив певні висновки зі всього того, що нас оточує.

І. І з книг, звичайно, також. Адже в героїв літературних творів є чому повчитись.

      ІІ. Гадаю, сьогоднішні наші герої теж знайдуть що сказати нашим глядачам.

(Всі літературні герої виходять на сцену і звертаються до глядачів з побажаннями)

Лис: Пам’ятайте, що ви назавжди берете на себе відповідальність за того, кого приручили.

Маленький принц: І ще берете на себе відповідальність за свою планету, своє місто, свою домівку.

Автор байки «Зачумлені звіри»: Бажаємо, щоб у вашому житті не було місця брехні, підлабузництву, приниженню, щоб правда завжди перемагала кривду, щоб добро перемагало зло.

Робінзон Крузо: А щоб добро перемагало, потрібно багато працювати, а ще…вірити. Адже, якби я не працював,  якби не вірив, хіба ж вижив  на безлюдному острові? У кожного в житті можуть трапитися екстремальні ситуації, але якщо ви віритимете, якщо докладете  зусиль - ви здолаєте все!

Полліанна: І радійте! Радійте! Радійте! Кожному дню, промінню сонця, першій весняній квіточці, дванадцятці у щоденнику і…навіть двійці! Бо ж є привід попрацювати, отримати кращу оцінку і довести собі, що чогось вартий!

Том Сойєр: О! Я завжди собі доводив, що я чогось та вартий! Але хочу вам сказати, що врешті-решт прийшов до висновку, що найбільше у нашому житті вартують родина і вірні друзі. Тож бажаю, щоб у кожного із вас були такі люди!

Пеппі: Мій тато – негритянський король, я рідко його бачу. А друзів у мене – просто ціле море! Чого і вам бажаю!

Аліса: З друзями – чудово-пречудово! Ну просто – як в країні чудес! Я хочу вам побажати, щоб у кожного в житті траплялися чудеса! Щоб вони приносили вам радість, щастя, здійснення мрій!

Ровена і Айвенго: Як здійснилася наша з Айвенго мрія! Дівчата, бажаю кожній із вас зустріти такого вірного і надійного лицаря! Хлопці, бажаю вам бути такими лицарями!

Айвенго: Пам’ятайте, треба до кінця стояти за правду, свободу і честь!

Скрудж: Не забувайте про милосердя і доброту! Оточуйте ваших близьких своєю увагою, любов’ю, підтримкою. Я так пізно зрозумів, як це важливо!

Племінник: Чому пізно, дядечку? Ви встигли зробити так багато добра за кілька різдвяних днів, що дехто за ціле життя стільки не зробить. (до глядачів) Не забувайте дарувати людям добро!

Ведучі:                                                                                

        І.  Правда, наші літературні герої просто неймовірні?

       ІІ. Вони прийшли до нас із книжкового світу, а говорили про такі зрозумілі і близькі нам поняття.

        І. Книжковий світ – то особливий світ.

Він, як магніт, притягує до себе.

Коли читати вмієш з юних літ,

Для тебе книга – це безкрає небо.

Вона дає від Всесвіту ключі,

Й те, без чого людиною не бути.

Читай удень, читай і уночі,

Щоб світ цей незбагненний осягнути.

Життєве невичерпне джерело,

Твоя розрада в пору лихоліття.

Ти знатимеш про все, що вже було,

І навіть те, що буде в цьому світі.

          ІІ. Дарує книга лету відчуття,

Із нею виростають в тебе крила.

Ти з нею відчуваєш смак життя

Й долати перешкоди маєш силу.

Книжковий світ – то особливий світ.

І безкінечний, наче море з небом.

Почати можеш будь-коли політ.

Для цього просто лиш читати треба!

І. А сьогоднішній наш політ закінчено.

     ІІ. Бажаємо вам цікавих наступних польотів у чарівний і неповторний літературний світ!

І. До нових зустрічей!